цитатник

“Спитайте у будь-якої групи людей, що, на їхню думку, є найрунівнішою людською емоцією, і більшість обере злість або страх. Але насправді це сором. Сором – це джерело жорсткості, насильства та руйнівних стосунків, і він є осердям багатьох випадків залежності. Він може нанести шкоду самообразу людини так, як жодна інша емоція, змушуючи людину почуватися глибоко неповноцінною, меншовартісною, нікчемною, не вартою любові. Як хтось переживає досить сорому, то може настільки зненавидіти себе, що зробиться саморуйнівним або навіть схильним до самогубства.”

 цитати з кн. Беверлі Енґел “То була не твоя провина. Як звільнитися від сорому, спричиненого насильством у дитинстві, за допомогою сили самоспівчуття” (Beverly Engel. It Wasn’t Your Fault. Freeing yourself from the shame of childhood abuse with the power of self-compassion)

«Зцілення від травми часто потребує делікатного підходу: торкатися емоційного матеріалу, потроху за раз – і відступати. Ми титруємо або варіюємо наш підхід до травми так, щоби вона не затопила нас і щоби ми змогли зосередитися на розвиткові нових навичок і співчуття до себе. Після травми часто має сенс спочатку забезпечити безпеку, стабільність та співчуття до себе, аби мати змогу підійти до травми з позиції «бути поруч, але не захлинатися» нею.

Ми можемо поглянути на травму як на велику водойму. Нам не потрібно повністю занурюватися у неї, аби бути присутніми поруч із нею. Натомість ми можемо бути поруч, торкаючись води, принюхуючись до неї або дивлячись на неї, спостерігаючи за тим, як вона впливає на пісок і каміння, стоячи у воді або будуючи пліт чи пробуючи навчитися плавати, або перебратися через цю водойму. Ми можемо свідомо обрати те, як ми наближатимемося до важких думок і почуттів, набуваючи більшого комфорту у взаємодії із ними».

цитати з книги Рейчел Туров “Навички усвідомленості для роботи із травмою та ПТСР. Вправи для одужання та розвитку життєстійкості” (R.G. Turow. Mindfulness Skills for Trauma and PTSD. Practices for Recovery and Resilience. 2017)

«Ви вчите свою маленьку дитину казати «дякую». Насправді ж, ви вчите свою дитину казати «дякую» із ввічливості, а не тому, що дитина саме це має на увазі. Іншими словами, ви починаєте навчати її гарним манерам та сподіваєтеся, що ваша дитина буде спроможна брехати – у тому сенсі, що вона буде спроможна підкорюватися умовностям до тої міри, яка робить життя контрольованим. Ви прекрасно усвідомлюєте, що, говорячи «дякую», дитина не завжди має це увазі. Більшість дітей напрацьовують спроможність приймати цю нечесність як ціну, яку доводиться заплатити за соціалізацію. Деякі ж діти не можуть цього робити взагалі.»

«Концепція фальшивої самості» (The Concept of the False Self)

“Конечная цель психотерапии заключается не столько в археологическом исследовании инфантильных переживаний, сколько в постепенном изучении и принятии собственных ограничений, что достигается с большим трудом, а также в том, чтобы научиться в оставшуюся часть жизни нести на своих плечах бремя страданий. Психологическая работа не устраняет причину тяжелого дискомфорта, она только его усиливает, приучая пациента быть взрослым и впервые в жизни по-настоящему обратиться к чувству одиночества с его болью и отвержением окружающего мира.”