про мої переклади

уже кілька днів думаю, як написати цей пост, але якось не складалися слова.
насправді хочеться поділитися двома дуже важливими для мене подіями – презентаціями книжок у моєму перекладі.
2 квітня (тобто просто завтра) відбудеться презентація книжки “Удома у світі” Джона Гілла. Цей переклад був моїм першим настільки масштабним літературним і аналітичним проєктом, і робила я його із величезною любов’ю та натхненням.
другий переклад книжки у галузі психології був невеликим, робився у режимі “гайда-гайда” (книжка Левіна про травму) – і, на жаль, самий цей досвід затерся у моїй іншій роботі із травмою війни.
третя книжка, “Відсутній батько” С’юзан Шварц (її презентація відбудеться 13 квітня), – ще одне моє воєнне дитя – посіла у моєму професійному світі якесь геть інше місце – місце мовного пошуку та проклала ширшу дорогу для подальших міркувань про аналітичний процес під час війни.
щиро подякувала обом видавцям – Rostyslav Burlaka та Snezhana Wein – за можливість долучитися до створення україномовного простору у психології та науковим редакторам – Yuri Danko, Oksana Zaleska та Iryna Semkiv – за спільну працю у цій важливій сфері.

про фізичне навантаження під час депресії

нічого особливо нового у цій цитаті насправді-то немає. Але мені сподобалося те, як автори говорять про “робити хоч щось – і це вже добре” на противагу розповсюдженим перфекціоністським ідеям, що треба одразу щось серйозне, інакше не в лік.

“Якщо у вас депресія, це той час, коли вам найбільше потрібні фізичні вправи, але водночас це й час, коли вам найменше хочеться хоч щось робити. Якщо у вас депресія, можливо, ви взагалі майже не рухаєтеся, але мета – почати додавати трохи руху щодня. Вам може здаватися, що ви вже зробили зарядку, просто вставши із ліжка, але якась звичка, як-от чистити зуби, може полегшити для вас задачу підтримки програми діяльності, не зважаючи на силу вашої депресії. Ймовірно, ви були значно активніші до депресії, але робити хоч щось краще, аніж не робити нічого. Може бути дуже складно почати рухатися, але це зрештою це покращить ваш настрій, та й ви будете здоровішими, адже це стимулюватиме ваш імунітет, який слабшає через депресії. Навіть сидячі на дивані, ви можете робити піднімання ніг, або ви можете ходити у коридорі квартири чи будинку, або й навіть сходами у будинку, якщо ви не хочете бачити світ. Які б вправи ви не виконували, це краще, аніж десь просто сидіти чи лежати.”

Ruth C. White, John D. Preston. Bipolar 101. A Practical Guide to Identifying Triggers, Managing Medications, Coping with Symptoms, and More (Біполярка, курс для початківців. Практичний посібник з визначення триґерів, медикаментозного ведення, подолання симптомів і багато іншого). Oakland, CA : New Harbinger Publications, c2009

Дж. Ґілл

“…прив’язаність душі до океану символізує глибші царини психіки – те, що поки що є невідомим, але колись може стати видимою дійсністю.”
 
Джон Ґілл. “У світі вдома” (John Hill. At Home in the World)

М. Стівенс

“Насильство над дітьми, домашнє насильство, сексуальні напади, злочини на ґрунті ненависті, воєнні злочини, геноцид і всі інші форми міжособистісного насильства буяють у культурі мовчання та сорому. Аби спинити насильників, необхідно заохочувати говорити тих, хто постраждав від насильства. А решта нас має бути готова посвідковувати це, навіть якщо та правда, що ми її чутимемо, буде подекуди приголомшливою, гротескною та страшною.”

Мішель Стівенс. Налякана до самовтрати. Моя подорож з насильства та божевілля до виживання та процвітання (Michelle Stevens. Scared Selfless. My Journey from Abuse and Madness to Surviving and Thriving).

Дж. Рот

дуже зачепив поетичний опис близькості Дженін Рот:
 
“Звільняючись від одержимості їжею, дізнаєшся саме те, що тобі потрібно знати про близькість:
 
Віддавайся.
Кажи правду.
Довіряй собі.
Біль минає – так само як і все інше.
Смійся несилувано.
Плач несилувано.
Май терпець.
Будь готова бути уразливою.
Якщо помічаєш, що чіпляєшся за щось, а воно призводить до проблем, кинь його.
Будь готова до провалів.
Не дай страху зупинити тебе від стрибку у невідоме або сидіння у темному мовчанні.
Пам’ятай, що усе може загубитися, бути вкраденим, зруйнованим, зношеним або поламаним; тіла обвисають та стають зморшкуватими; усі страждають та усі помирають.
Ще жоден вчинок, зроблений з любові, не був змарнованим.”
 
Geneen Roth. When Food is Love: Exploring the Relationship between Eating and Intimacy (Коли їжа є любов’ю: Дослідження зв’язку між харчовою поведінкою та близькістю. )

Дженін Рот.

Любов і нав’язлива поведінка (compulsion) не можуть співіснувати.

Любов – це готовність і спроможність бути під впливом іншої людини та дозволяти йому змінювати те, що ви робите, говорите, ким ви стаєте.
Нав’язлива поведінка – це акт загортання у діяльність, речовину або людину задля виживання, задля витримування та притуплення миті, з якою ми стикаємося.

Любов – це такий стан об’єднаності, який включає у себе уразливість, капітуляцію, поціновування себе, постійність і готовність зустрітися із найгіршим, що є у нас, а не тікати від нього.

Нав’язлива поведінка – це такий стан ізоляції, який включає у себе замкненість на самому собі, невразливість, низьку самооцінку, непередбачуваність та страх того, що зустріч із власним болем нас зруйнує.

Любов розширює; нав’язлива поведінка применшує.

Нав’язлива поведінка не залишає простору для любові – і саме тому, насправді, багато хто починає їсти: тому що тоді, як був простір для любові, люди навколо нас були нелюблячими. Метою нав’язливої поведінки є саме захист нас від болю, пов’язаного із любов’ю.

Geneen Roth. When Food is Love: Exploring the Relationship between Eating and Intimacy (Коли їжа є любов’ю: Дослідження зв’язку між харчовою поведінкою та близькістю. )

Б. Енґел

“Спитайте у будь-якої групи людей, що, на їхню думку, є найрунівнішою людською емоцією, і більшість обере злість або страх. Але насправді це сором. Сором – це джерело жорсткості, насильства та руйнівних стосунків, і він є осердям багатьох випадків залежності. Він може нанести шкоду самообразу людини так, як жодна інша емоція, змушуючи людину почуватися глибоко неповноцінною, меншовартісною, нікчемною, не вартою любові. Як хтось переживає досить сорому, то може настільки зненавидіти себе, що зробиться саморуйнівним або навіть схильним до самогубства.”

 цитати з кн. Беверлі Енґел “То була не твоя провина. Як звільнитися від сорому, спричиненого насильством у дитинстві, за допомогою сили самоспівчуття” (Beverly Engel. It Wasn’t Your Fault. Freeing yourself from the shame of childhood abuse with the power of self-compassion)

Рейчел Туров.

«Зцілення від травми часто потребує делікатного підходу: торкатися емоційного матеріалу, потроху за раз – і відступати. Ми титруємо або варіюємо наш підхід до травми так, щоби вона не затопила нас і щоби ми змогли зосередитися на розвиткові нових навичок і співчуття до себе. Після травми часто має сенс спочатку забезпечити безпеку, стабільність та співчуття до себе, аби мати змогу підійти до травми з позиції «бути поруч, але не захлинатися» нею.

Ми можемо поглянути на травму як на велику водойму. Нам не потрібно повністю занурюватися у неї, аби бути присутніми поруч із нею. Натомість ми можемо бути поруч, торкаючись води, принюхуючись до неї або дивлячись на неї, спостерігаючи за тим, як вона впливає на пісок і каміння, стоячи у воді або будуючи пліт чи пробуючи навчитися плавати, або перебратися через цю водойму. Ми можемо свідомо обрати те, як ми наближатимемося до важких думок і почуттів, набуваючи більшого комфорту у взаємодії із ними».

цитати з книги Рейчел Туров “Навички усвідомленості для роботи із травмою та ПТСР. Вправи для одужання та розвитку життєстійкості” (R.G. Turow. Mindfulness Skills for Trauma and PTSD. Practices for Recovery and Resilience. 2017)

Д.В.Віннікотт

«Ви вчите свою маленьку дитину казати «дякую». Насправді ж, ви вчите свою дитину казати «дякую» із ввічливості, а не тому, що дитина саме це має на увазі. Іншими словами, ви починаєте навчати її гарним манерам та сподіваєтеся, що ваша дитина буде спроможна брехати – у тому сенсі, що вона буде спроможна підкорюватися умовностям до тої міри, яка робить життя контрольованим. Ви прекрасно усвідомлюєте, що, говорячи «дякую», дитина не завжди має це увазі. Більшість дітей напрацьовують спроможність приймати цю нечесність як ціну, яку доводиться заплатити за соціалізацію. Деякі ж діти не можуть цього робити взагалі.»

«Концепція фальшивої самості» (The Concept of the False Self)

Юнг. “Стадії життя”

«Але окрім цього [інтелектуального мислення], існує мислення первісними образами, символами, які є старшими за історичного чоловіка, які є вродженими у нього від найраньших часів, і вони, одвічно живі, переживуть усі покоління і все ще лишатимуться підмурком людської психіки. Найповнішим життям ми зможемо жити лише у разі, якщо перебуватимемо у гармонії із цими символами; мудрість – це повернення до них».

К.Г. Юнг. “Стадії життя” (The Stages of Life)

пс. “історичний чоловік” – то не помилка перекладачки, а цілком усвідомлювано буквальний переклад. Ну цікаво ж, як звучатимуть тексти, як дозволити їм залишатися сексистськими.