М. Моеззі. «Галдол і гіацинти»

У Світовий день біполярного розладу принесла у дзьобі ще одну автобіографію – «Галдол і гіацинти» Мелоді Моеззі, письменниці, юристки, громадської активістки та людини, яка живе зі біполярним розладом особистості.

З-поміж усіх автобіографій, у яких авторки опрацьовують свій власних досвід життя із психічними розладами, говорять про те, у чому система медичної/психологічної допомоги виявилася провальною або навпаки, а також про важливість переосмислення підходів до надання допомоги людям із психічними розладами (і про те, як вони спираються на цей власний досвід у своїй професійній діяльності), на мою думку, «Галдол і гіацинти» є унікальною саме завдяки тожсамості авторки і тому, як вона намагається пов’язати її зі своїм розладом.

Читати далі

Г. Браун. «Хоробра дівчинка їсть»

Давно дочитала цей мемуар – Гарріет Браун. «Хоробра дівчинка їсть: Боротьба однієї родини із анорексією» – і все тягну із відгуком, хоча книжка дуже-дуже сподобалася, і цілком ймовірно, це пов’язано із самою темою книги – анорексією у підлітки і тим, як із цим живе родина. На мою думку, це прекрасна книга насамперед для батьків: вона є поглядом дорослої людини на цей розлад та його вплив на родину.

Намагаючись осмислити те, що відбувається із її донькою, та допомогти їй, мати Кітті опрацювала величезну кількість літератури. Тому «Хоробра дівчинка їсть» – це також і короткий конспект усього прочитаного нею та обдуманого з урахуванням того, що відбувається із Кітті, як це сталося у цій конкретній родині, чи вписується ця родина у формули, пропоновані клінічними психологами.

Читати далі