весь тиждень колотилася: хотілося цікаву цитату викласти, то і ту книжку погортала, і ту, і там знайшла гарну, і там. Аж ось за живе вхопило:
“Дедалі більше є доказів того, що розглядати жінок як просто жертв ґендерованих несправедливості та пригнічення – то лише часткове пояснення. Також необхідне визнання життєстійкості жінок та їхнього спротиву несправедливості, а особливо їхніх стратегій виживання, які часто, вірогідно, помилково означаються як патологічна або збочена поведінка та розлади особистості.”
У мене у кабінеті біля вікна живе мініатюрна троянда. Вона здається мені прекрасною метафорою того, що таке для травмованої людини психотерапевтичне середовище. Ця троянда тричі майже загинула: один раз від павутинного кліща, навіть не знаю, де він взявся, другий раз від браку сонячного світла у кімнаті, де вона була тимчасово змушена жити, а потім її з’їли коти, геть з’їли за півгодини, що мене не було у кімнаті. І так, з одного боку у неї немає нічого, гола-голісінька, у неї є відмерлі гілочки, що їх я поки не наважуюся обрізати, і одна напіввідмерла, яка усе-таки змогла вигнати пагін. Але ж подивіться, яка красуня виросла – біля вікна, з достатньою кількістю поливу та добрив, кроплена від шкідників і захищена від котів.
Трохи із запізненням, але дуже хочеться поділитися.
Уже десь рік у мене на столі лежить стаття про професорку Стенфорду Клелію Мошер – дослідницю вікторіанської сексуальності. Народжена 1863 р., Клелія мала схильність до науки, підтримувану батьком-лікарем, який тим не менше побоявся відпустити свою улюблену та дещо хворобливу дочку в університет і спробував відволікти її від наукових студій, облаштувавши для неї квітковий магазинчик. Працюючи у ньому, Клелія назбирала грошей на навчання – і 1889 р. вступила в Університет Уеллеслі (Wellesley). 1892 р. вона перевелася у Стенфордський університ і 1894 р. отримала ступінь маґістра фізіології. 1896 р. вона отримала ступінь доктора медицини (MD – Doctor of Medicine) в Університеті Джона Ґопкінза.
Сферою її досліджень була фізіологія та фізичний розвиток жінок, проте задачею – доведення того, що жінки не є меншовартісною статтю, а тендітність скоріше є результатом браку фізичного навантаження та виховання. Але найцікавішим її професійним надбанням все-таки, напевно, є дослідження жіночої сексуальності, за її життя не підготовлене до друку; проте воно розкриває американок вікторіанської доби цілком з іншого боку. «Ми із чоловіком вважаємо, що статевий акт важливий сам по собі, ми хочемо, щоби він у нас був, і нам духовно, а не тільки фізично, його бракує за його відсутності, тому що це найвище, найсакральніше вираження нашої єдності», – написала в анкеті про сексуальне життя та погляди на нього одна із респонденток Мошер, народжена 1860 р.
Сама ж Мошер (померла 1940 р.) страждала від самотності та неможливості розділити своє життя із близькою людиною: «Я поступово усвідомлюю, що дуже самотня. Єдине, що мене цікавить, – це те, для чого мені потрібен мозок. Жінки, із якими я знайомлюся, у цьому не так вже й зацікавлені, а із чоловіками я знайомлюся нечасто, тому живу в інтелектуальній самоті, що подібна до самоти пустелі – небезпечної для ґлузду людини».
