За сучасною поганською традицією, Ґеловін (Самайн, а за українською народною традицією наближчою до цього свята є Дідова субота, або Зворожини) – період на межі осені та зими, коли колесо року неуникненно скочується у зиму – у простір завмирання, а отже і смерті, а пелена між двома світами – людським і світом духів, людським і божественним, тобто профанним і сакральним – витончується. І тому у світ людський добуваються духи потойбіччя, та й людина може торкнутися потойбічного світу. Але й також у ширшому сенсі Ґеловін – це визнання Тіні, і колективної, і особистої, з якою можна зустрітися у безпеці гумористичного, десакралізованого простору дитячої гри – доторкнутися до неї без остраху руйнації, безсоромно вдивитися у найтемніші часточки своєї особистості та прийняти їх.
Місяць: Жовтень 2020
Стус, або кілька слів про історичну травму
Минулого тижня в Україні сталася безпрецедентна подія: судом було прийнято рішення вилучити із книги В. Кіпіані «Справа Василя Стуса» певні фрази про участь В. Медведчука у судовому процесі проти Стуса та заборонити розповсюдження тиражу цієї книги. На очах, відкрито, безсоромно робляться спроби учергове переписати історію країни, переписуючи оповіді персоналій, залучених в історичні події.
Зараз дійсно проробляється колосальна робота по поверненню (а подекуди й реконструкції) історичної, культурної та й мовної пам’яті українців як етносу та державотворчої нації. І «Справа Василя Стуса» є прикладом такої роботи. Але (подібно до, для прикладу, жіночих історичних студій) ця робота лишається марґінальною, не призводячи до глибинних суспільних змін.
Постколоніальний та постімперський аналіз, який поволі набирає силу в українській гуманітаристиці, великою мірою пояснює процеси, які зараз відбуваються в Україні. Але, на мою думку, сам по собі він не спроможний запустити процеси суспільного зцілення – насамперед чи не тому, що не спроможний обробити історичну травму. Під час конференції «Реалії фрагментації та туга за зціленням: Юнгіанське бачення демократії, влади та ілюзій у сучасній політиці», організованої Інститутом К.Г. Юнга у Сан-Франциско і групою «Аналіз і активізм», що відбулася на цих вихідних, мала можливість спостерігати за тим, як психологи – чорні та білі – намагаються опрацювати історичну травму чорних у США. І ще раз переконалася у тому, наскільки бракує таких зусиль в Україні.
М. Стівенс
“Насильство над дітьми, домашнє насильство, сексуальні напади, злочини на ґрунті ненависті, воєнні злочини, геноцид і всі інші форми міжособистісного насильства буяють у культурі мовчання та сорому. Аби спинити насильників, необхідно заохочувати говорити тих, хто постраждав від насильства. А решта нас має бути готова посвідковувати це, навіть якщо та правда, що ми її чутимемо, буде подекуди приголомшливою, гротескною та страшною.”
Мішель Стівенс. Налякана до самовтрати. Моя подорож з насильства та божевілля до виживання та процвітання (Michelle Stevens. Scared Selfless. My Journey from Abuse and Madness to Surviving and Thriving).