до Міжнародного дня боротьби з насильством над жінками та дітьми

У моїй практиці майже кожна історія (за дуже поодинокими випадками) – це історія про насильство. Вербальне, фізичне, сексуальне, економічне. І по відношенню до моїх клієнток (а іноді й клієнтів), ї їхніх рідних. Кожен випадок сповнений болю, сліз, часто-густо невиплаканих і нерозділених, та страждання, що у дорослішому житті трансформуються на депресії, тривожні розлади та панічні атаки, психосоматичні розлади, безсоння, самоушкодження, зловживання наркотиками або алкоголем та формування інших залежностей.

Багатьом постраждалим складно функціонувати та жити щоденним життям. Під тиском насильства руйнується здатність дитини, жінки тестувати дійсність, втрачається спроможність вірити у майбутнє, довіряти людям, у тому числі й близьким. З’являється страх перед партнером, страх близькості. Стає неможливим підтримувати свою власну, окрему точку зору, тому що насильство ставить під сумнів абсолютно все: ніщо не є тим, чим здається. Насильство (зокрема, домашнє насильство) позбавляє людину контролю над своїм життям та відчуття безпеки, натомість формуючи відчуття слабкості, безпорадності, переживання ізольованості. Воно утверджує викривлене уявлення про стосунки, за якого «б’є значить любить» є не просто дійсністю, а незаперечною істиною та частиною психічного ландшафту людини. «Не б’є – не любить». «Навіть якщо це насильство, він робить це зі мною з любові та турботи».

Читати далі