троянда як метафора

У мене у кабінеті біля вікна живе мініатюрна троянда. Вона здається мені прекрасною метафорою того, що таке для травмованої людини психотерапевтичне середовище. Ця троянда тричі майже загинула: один раз від павутинного кліща, навіть не знаю, де він взявся, другий раз від браку сонячного світла у кімнаті, де вона була тимчасово змушена жити, а потім її з’їли коти, геть з’їли за півгодини, що мене не було у кімнаті. І так, з одного боку у неї немає нічого, гола-голісінька, у неї є відмерлі гілочки, що їх я поки не наважуюся обрізати, і одна напіввідмерла, яка усе-таки змогла вигнати пагін. Але ж подивіться, яка красуня виросла – біля вікна, з достатньою кількістю поливу та добрив, кроплена від шкідників і захищена від котів.

Ґеловін

За сучасною поганською традицією, Ґеловін (Самайн, а за українською народною традицією наближчою до цього свята є Дідова субота, або Зворожини) – період на межі осені та зими, коли колесо року неуникненно скочується у зиму – у простір завмирання, а отже і смерті, а пелена між двома світами – людським і світом духів, людським і божественним, тобто профанним і сакральним – витончується. І тому у світ людський добуваються духи потойбіччя, та й  людина може торкнутися потойбічного світу. Але й також у ширшому сенсі Ґеловін – це визнання Тіні, і колективної, і особистої, з якою можна зустрітися у безпеці гумористичного, десакралізованого простору дитячої гри – доторкнутися до неї без остраху руйнації, безсоромно вдивитися у найтемніші часточки своєї особистості та прийняти їх.