давайте поговоримо про фашизм

Бінарне мислення – це норма для людини як виду. Це те, що допомагає визначатися у світі, визначати свою тожсамість: «свій» – родина, «чужий/інший» – зовнішній світ; «свій» – моя тусовка, «чужий/інший» – інша тусовка, якій я не приналежу; «свій» – мій етнос або моя держава,  «чужий/інший» – усі інші етноси або держави. Це не розщеплення, це спосіб зрозуміти, яким є моє місце у світі, сповненому іншими людьми. Як усі інші стереотипні форми мислення, це орієнтир і спосіб заощадити ресурси, потрібні мозку на обробку інформації.

Етноси так само формуються з опертям на бінарний спосіб мислення. Для етносу розподіл «свій» – «чужий/інший» є єдиним способом самовизначення. Етнос, раса є соціяльними конструктами, вибудуваними людиною саме з метою самовизначення, вирізнення з-поміж усіх інших. Етнічна/національна тожсамість (як і будь-яка групова) будується одночасно на двох процесах: пошуку спільного з однією, меншою, групою та пошуку (чи створенню) відмінностей з іншою, більшою. Такі спільні та відмітні риси вибудовуються зазвичай на основі кількох точок: історичної території, спільних мітів та історичної пам’яті, релігії, мова, культури, спільної економіки та правової системи тощо.

Чи пов’язаний із національною тожсамістю фашизм? Так, пов’язаний. Але фашизм є не національною, а імперіялістичною тоталітарною ідеологією, яка спирається на національну тожсамість. Тобто не національна тожсамість спричиняє фашизм як імперіялістичну ідеологію, а імперіялістична ідеологія формує фашизм, утверджуючи право однієї нації домінувати над іншою. Іншими словами, вибудова етнічної / національної тожсамості, нації, держави-нації не є фашистським проєктом. Фашистським проєктом є розбудова однієї нації за рахунок інших етносів/націй шляхом їх колонізації/військового підпорядкування та встановлення тоталітарного режиму.

Читати далі

вітаміни та психічні розлади

Чи не вважаете ви потрібним спочатку перевіряти всі фізичні відхилення? Вітаміни, мінерали, залізо та ін. Я більше зараз вивчаю цю тему та розумію, що про це перше, що впливає на наш настрій.

 

Зараз проводиться багато досліджень про вплив вітамінів і мікроелементів на стан здоров’я людини, зокрема на стан її психічного здоров’я. Утім, і досі не доведено, що такий вплив на психічній стан та настрій людини дійсно є. Учені уже виявили, що за таких психічних розладів, як-от тривожність та депресія, спостерігається брак вітаміну D. Але існування цього феномену, по-перше, не означає причинно-наслідкового зв’язку поміж двома явищами – браком вітаміну та психічним розладом, а по-друге, поки що не відомо, чи такий зв’язок насправді є та чи має вживання вітаміну D позитивний вплив на покращення психічного стану людини, чи ні. Дійсно, вітаміни групи В беруть участь у хімічних процесах мозку, відповідальних за настрій. Проте, для того щоб брак вітамінів В призвів до, скажімо, підвищеної дратівливості, їх має бракувати уже на клінічному рівні.

Більше того, на сьогодні взагалі не доведено безперечно, чи, за виключенням фолієвої кислоти, вітаміни у формі харчових добавок (у будь-якій їх формі) мають хоч який корисний вплив на стан організму. Зате тепер уже відомо, що у разі, якщо препарат не розщеплюється у шлунку, вітаміни та мікроелементи, які у ньому містяться, не засвоюються. А у разі препаратів, які розщеплюються у шлунку, достеменно не відомо, наскільки добре вони засвоюються. Натомість достеменно знають про те, що, для прикладу, вітамін Е засвоюється тільки у природній формі (деякі вітамінні препарати це забезпечують, але більшість – ні).

Окрім того, варто пам’ятати про  те, що хоча й вважається, що вітаміни не можуть бути шкідливими, їхній надлишок в організмі може спричинитися до серйозних проблем. Для прикладу, надлишок вітаміну А може спричинитися до ураження печінки, а його надлишок в організмі вагітних жінок – до вад розвитку плоду. Надлишок вітаміну В6 можете призвести до ушкоджень нервової системи, а надлишок вітаміну С призводить до перетворення цього вітаміну із антиоксиданту у його протилежність – прооксидант, коли він уже пошкоджує організм на клітинному рівні.

Читати далі

свята та самогубства

Напередодні великих свят (особливо Різдва та Нового року) часто постає питання про зростання рівня самогубств (на думку загалу, їх часто скоюють самотні люди, які особливо потужно переживають свою самотність саме у святковий час, або люди із психічними розладами).

На жаль, досліджень на цю тему в Україні не проводилося (принаймні, я про них не знаю). Натомість у Європі та США такі дані є, і вони дуже цікаві. На противагу поширеним уявленням про сезонність самогубства, найбільше спроб вчиняється не восени, а навесні (у деяких країнах пік часто припадає на Великдень), у той час як взимку кількість спроб є найнижчою. Більше того, взимку найнижчий рівень самогубств спостерігається саме на Різдво (яке святкується 25 грудня), але значно підвищується на початку січня (як у США, так і в європейських країнах, у яких такі дослідження проводилися, Новий рік не є святом національного/державного значення, а тому його святкування є значно менш масштабним та урочистим, аніж в Україні).

Читати далі

Чи дійсно сама винна?

Завтра добігають кінця «16 днів проти насильства». На жаль, для суспільства часто завершення якоїсь події означає, що питання закрито – на ще один рік (провели подію – перейшли до наступної). Насправді ж, подібні заходи проводяться саме для того, щоб привернути увагу до певного суспільного явища не на одну мить, а для того, щоб його почали помічати щодня, а відтак – і щось робити із ним.
 
Питання насильства, у будь-якій його формі – над дітьми, жінками, старшими людьми, чоловіками, ґеями, лесбійками, транґендерними людьми (і цей перелік зовсім не вичерпний), і над людьми будь-якого рівня статків – мають залишатися у полі зору у будь-який час. У Сполучених штатах від насильства щохвилини страждає 20 людей. Щороку від насильства помирає близько 1.6 млн осіб, і воно є однією з основних причин смерті для людей віком від 15 до 44 років. Тому зараз хотілося би сказати ще хоча б кілька слів про насильство – над жінками.

Читати далі

трохи про насильство і психічні розлади

Міжнародний день боротьби із насильством над жінками та дітьми (25 листопада) не є самотнім явищем. Ним насправді розпочинаються «16 днів проти насильства», які тривають до 10 грудня, – міжнародний захід, ініційований Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 р., і впроваджуваний багатьма різними країнами, з Україною включно. Причому йдеться не тільки про насильство над жінками, а й над дітьми, домашнє насильство, торгівлю людьми тощо. Тому скажу ще кілька слів навздогін за попереднім постом.

Настільки небезпечним, наскільки воно є, насильство робить те, що у випадку домашнього насильства, домагань, переслідування йдеться не про поодинокі шкідливі для постраждалої людини дії; воно є ефективним механізмом встановлення влади над нею, її поведінкою, думками та почуттями через породження у ній страху, напруження та системного знищення її як творчої та функціональної особи. Фізичне насильство (а також зґвалтування) також призводить до втрати переживання тілесної цілісності.

Читати далі

до Міжнародного дня боротьби з насильством над жінками та дітьми

У моїй практиці майже кожна історія (за дуже поодинокими випадками) – це історія про насильство. Вербальне, фізичне, сексуальне, економічне. І по відношенню до моїх клієнток (а іноді й клієнтів), ї їхніх рідних. Кожен випадок сповнений болю, сліз, часто-густо невиплаканих і нерозділених, та страждання, що у дорослішому житті трансформуються на депресії, тривожні розлади та панічні атаки, психосоматичні розлади, безсоння, самоушкодження, зловживання наркотиками або алкоголем та формування інших залежностей.

Багатьом постраждалим складно функціонувати та жити щоденним життям. Під тиском насильства руйнується здатність дитини, жінки тестувати дійсність, втрачається спроможність вірити у майбутнє, довіряти людям, у тому числі й близьким. З’являється страх перед партнером, страх близькості. Стає неможливим підтримувати свою власну, окрему точку зору, тому що насильство ставить під сумнів абсолютно все: ніщо не є тим, чим здається. Насильство (зокрема, домашнє насильство) позбавляє людину контролю над своїм життям та відчуття безпеки, натомість формуючи відчуття слабкості, безпорадності, переживання ізольованості. Воно утверджує викривлене уявлення про стосунки, за якого «б’є значить любить» є не просто дійсністю, а незаперечною істиною та частиною психічного ландшафту людини. «Не б’є – не любить». «Навіть якщо це насильство, він робить це зі мною з любові та турботи».

Читати далі

М. Моеззі. «Галдол і гіацинти»

У Світовий день біполярного розладу принесла у дзьобі ще одну автобіографію – «Галдол і гіацинти» Мелоді Моеззі, письменниці, юристки, громадської активістки та людини, яка живе зі біполярним розладом особистості.

З-поміж усіх автобіографій, у яких авторки опрацьовують свій власних досвід життя із психічними розладами, говорять про те, у чому система медичної/психологічної допомоги виявилася провальною або навпаки, а також про важливість переосмислення підходів до надання допомоги людям із психічними розладами (і про те, як вони спираються на цей власний досвід у своїй професійній діяльності), на мою думку, «Галдол і гіацинти» є унікальною саме завдяки тожсамості авторки і тому, як вона намагається пов’язати її зі своїм розладом.

Читати далі

М. Стівенс. “Налякана до самовтрати”

Увага: у тексті тригери про насильство над дітьми та педофілію.

Цієї осені моя колекція автобіографій жінок про їхні, іноді здолані, психічні розлади поповнилася ще однією – книгою «Налякана до самовтрати. Моя подорож з насильства та божевілля до виживання та процвітання» Мішель Стівенс (Michelle Stevens. Scared Selfless. My Journey from Abuse and Madness to Surviving and Thriving). Довго чекала на неї у черзі у бібліотеці. Довго не могла почати її читати. А потім так само довго не могла щось про неї написати. І зараз, коли я сиджу, відкривши файл, мені хочеться утекти у комфорт свого життя.

Читати далі

садівництво і психіка людини

читаю чудову книжку про психотерапевтичний вплив садівництва на людину:
 
“Існує багато способів, за помогою яких можна сублімувати злість, горе та розчарування або творчо їх зорієнтувати, і садівництво є одним із них. Копати землю, обрізати рослинність та виривати бур’ян – усе це є формами піклування, у яких руйнівністю можна скористатися заради зростання. Обробіток ґрунту, дозовано розряджаючи агресію та позбавляючи тривожності, впливає і на внутрішній ландшафт, і на зовнішній; це докорінно трансформаційне заняття.”
 
С’ю Стюарт-Сміт. Добре уроблений розум: Відновлювальна сила природи (Sue Stuart-Smith. The Well-Gardened Mind: The Restorative Power of Nature. Scribner, ©2020)

про фізичне навантаження під час депресії

нічого особливо нового у цій цитаті насправді-то немає. Але мені сподобалося те, як автори говорять про “робити хоч щось – і це вже добре” на противагу розповсюдженим перфекціоністським ідеям, що треба одразу щось серйозне, інакше не в лік.

“Якщо у вас депресія, це той час, коли вам найбільше потрібні фізичні вправи, але водночас це й час, коли вам найменше хочеться хоч щось робити. Якщо у вас депресія, можливо, ви взагалі майже не рухаєтеся, але мета – почати додавати трохи руху щодня. Вам може здаватися, що ви вже зробили зарядку, просто вставши із ліжка, але якась звичка, як-от чистити зуби, може полегшити для вас задачу підтримки програми діяльності, не зважаючи на силу вашої депресії. Ймовірно, ви були значно активніші до депресії, але робити хоч щось краще, аніж не робити нічого. Може бути дуже складно почати рухатися, але це зрештою це покращить ваш настрій, та й ви будете здоровішими, адже це стимулюватиме ваш імунітет, який слабшає через депресії. Навіть сидячі на дивані, ви можете робити піднімання ніг, або ви можете ходити у коридорі квартири чи будинку, або й навіть сходами у будинку, якщо ви не хочете бачити світ. Які б вправи ви не виконували, це краще, аніж десь просто сидіти чи лежати.”

Ruth C. White, John D. Preston. Bipolar 101. A Practical Guide to Identifying Triggers, Managing Medications, Coping with Symptoms, and More (Біполярка, курс для початківців. Практичний посібник з визначення триґерів, медикаментозного ведення, подолання симптомів і багато іншого). Oakland, CA : New Harbinger Publications, c2009