трохи про насильство і психічні розлади

Міжнародний день боротьби із насильством над жінками та дітьми (25 листопада) не є самотнім явищем. Ним насправді розпочинаються «16 днів проти насильства», які тривають до 10 грудня, – міжнародний захід, ініційований Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 р., і впроваджуваний багатьма різними країнами, з Україною включно. Причому йдеться не тільки про насильство над жінками, а й над дітьми, домашнє насильство, торгівлю людьми тощо. Тому скажу ще кілька слів навздогін за попереднім постом.

Настільки небезпечним, наскільки воно є, насильство робить те, що у випадку домашнього насильства, домагань, переслідування йдеться не про поодинокі шкідливі для постраждалої людини дії; воно є ефективним механізмом встановлення влади над нею, її поведінкою, думками та почуттями через породження у ній страху, напруження та системного знищення її як творчої та функціональної особи. Фізичне насильство (а також зґвалтування) також призводить до втрати переживання тілесної цілісності.

Читати далі

садівництво і психіка людини

читаю чудову книжку про психотерапевтичний вплив садівництва на людину:
 
“Існує багато способів, за помогою яких можна сублімувати злість, горе та розчарування або творчо їх зорієнтувати, і садівництво є одним із них. Копати землю, обрізати рослинність та виривати бур’ян – усе це є формами піклування, у яких руйнівністю можна скористатися заради зростання. Обробіток ґрунту, дозовано розряджаючи агресію та позбавляючи тривожності, впливає і на внутрішній ландшафт, і на зовнішній; це докорінно трансформаційне заняття.”
 
С’ю Стюарт-Сміт. Добре уроблений розум: Відновлювальна сила природи (Sue Stuart-Smith. The Well-Gardened Mind: The Restorative Power of Nature. Scribner, ©2020)

про фізичне навантаження під час депресії

нічого особливо нового у цій цитаті насправді-то немає. Але мені сподобалося те, як автори говорять про “робити хоч щось – і це вже добре” на противагу розповсюдженим перфекціоністським ідеям, що треба одразу щось серйозне, інакше не в лік.

“Якщо у вас депресія, це той час, коли вам найбільше потрібні фізичні вправи, але водночас це й час, коли вам найменше хочеться хоч щось робити. Якщо у вас депресія, можливо, ви взагалі майже не рухаєтеся, але мета – почати додавати трохи руху щодня. Вам може здаватися, що ви вже зробили зарядку, просто вставши із ліжка, але якась звичка, як-от чистити зуби, може полегшити для вас задачу підтримки програми діяльності, не зважаючи на силу вашої депресії. Ймовірно, ви були значно активніші до депресії, але робити хоч щось краще, аніж не робити нічого. Може бути дуже складно почати рухатися, але це зрештою це покращить ваш настрій, та й ви будете здоровішими, адже це стимулюватиме ваш імунітет, який слабшає через депресії. Навіть сидячі на дивані, ви можете робити піднімання ніг, або ви можете ходити у коридорі квартири чи будинку, або й навіть сходами у будинку, якщо ви не хочете бачити світ. Які б вправи ви не виконували, це краще, аніж десь просто сидіти чи лежати.”

Ruth C. White, John D. Preston. Bipolar 101. A Practical Guide to Identifying Triggers, Managing Medications, Coping with Symptoms, and More (Біполярка, курс для початківців. Практичний посібник з визначення триґерів, медикаментозного ведення, подолання симптомів і багато іншого). Oakland, CA : New Harbinger Publications, c2009

“Вичерпно про психічне здоров’я жінок”

весь тиждень колотилася: хотілося цікаву цитату викласти, то і ту книжку погортала, і ту, і там знайшла гарну, і там. Аж ось за живе вхопило:
“Дедалі більше є доказів того, що розглядати жінок як просто жертв ґендерованих несправедливості та пригнічення – то лише часткове пояснення. Також необхідне визнання життєстійкості жінок та їхнього спротиву несправедливості, а особливо їхніх стратегій виживання, які часто, вірогідно, помилково означаються як патологічна або збочена поведінка та розлади особистості.”
посібник “Вичерпно про психічне здоров’я жінок” (Comprehensive Women’s Mental Health. Ed. By David J. Castle and Katheryn M. Abel. Cambridge Un Press, ©2016).

Дж. Ґілл

“…прив’язаність душі до океану символізує глибші царини психіки – те, що поки що є невідомим, але колись може стати видимою дійсністю.”
 
Джон Ґілл. “У світі вдома” (John Hill. At Home in the World)

М. Стівенс

“Насильство над дітьми, домашнє насильство, сексуальні напади, злочини на ґрунті ненависті, воєнні злочини, геноцид і всі інші форми міжособистісного насильства буяють у культурі мовчання та сорому. Аби спинити насильників, необхідно заохочувати говорити тих, хто постраждав від насильства. А решта нас має бути готова посвідковувати це, навіть якщо та правда, що ми її чутимемо, буде подекуди приголомшливою, гротескною та страшною.”

Мішель Стівенс. Налякана до самовтрати. Моя подорож з насильства та божевілля до виживання та процвітання (Michelle Stevens. Scared Selfless. My Journey from Abuse and Madness to Surviving and Thriving).

О. Стрельник

«Соціокультурні уявлення про материнство як головне призначення жінки в Україні поширеніші, ніж в інших країнах Європи. За даними Європейського соціяльного дослідження 2008 року, в Україні найбільша з-поміж європейських країн частка респондентів уважали, що «жінка мусить бути готовою менше працювати на оплачуваній роботі, щоби приділяти більше уваги сім’ї». З цим твердженням погодилися загалом 75% опитаних українців: 43% цілком погодилися <…>. Водночас, наприклад, у Швеції та Норвегії лише 2% респондентів цілком погодилися із цим твердженням.»

Олена Стрельник. Турбота як робота: Материнство у фокусі соціології.

Ч.Н. Адічі

“Навчи її [свою дочку] не прагнути подобатися. Її справа не робити себе привабливою, а ставати цілісною особистістю, яка є чесною перед собою і усвідомлює рівноправність інших людей…
Покажи їй, що їй непотрібно всім подобатися. Скажи їй, що якщо комусь вона не подобається, завжди знайдеться той, на кого вона справить враження. Навчи її, що вона не просто об’єкт, який може подобатися чи не подобатися, вона – особистість, і саме їй щось може подобатися чи не подобатися. Коли вона стане підліткою і в сльозах прийде додому через якихось хлопців, котрі не поцінували її, утіш її. Скажи їй, що вона може також не вподобати їх.”
 
Чимаманда Нґозі Адічі. Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях.

Дж. Рот

дуже зачепив поетичний опис близькості Дженін Рот:
 
“Звільняючись від одержимості їжею, дізнаєшся саме те, що тобі потрібно знати про близькість:
 
Віддавайся.
Кажи правду.
Довіряй собі.
Біль минає – так само як і все інше.
Смійся несилувано.
Плач несилувано.
Май терпець.
Будь готова бути уразливою.
Якщо помічаєш, що чіпляєшся за щось, а воно призводить до проблем, кинь його.
Будь готова до провалів.
Не дай страху зупинити тебе від стрибку у невідоме або сидіння у темному мовчанні.
Пам’ятай, що усе може загубитися, бути вкраденим, зруйнованим, зношеним або поламаним; тіла обвисають та стають зморшкуватими; усі страждають та усі помирають.
Ще жоден вчинок, зроблений з любові, не був змарнованим.”
 
Geneen Roth. When Food is Love: Exploring the Relationship between Eating and Intimacy (Коли їжа є любов’ю: Дослідження зв’язку між харчовою поведінкою та близькістю. )

Дженін Рот.

Любов і нав’язлива поведінка (compulsion) не можуть співіснувати.

Любов – це готовність і спроможність бути під впливом іншої людини та дозволяти йому змінювати те, що ви робите, говорите, ким ви стаєте.
Нав’язлива поведінка – це акт загортання у діяльність, речовину або людину задля виживання, задля витримування та притуплення миті, з якою ми стикаємося.

Любов – це такий стан об’єднаності, який включає у себе уразливість, капітуляцію, поціновування себе, постійність і готовність зустрітися із найгіршим, що є у нас, а не тікати від нього.

Нав’язлива поведінка – це такий стан ізоляції, який включає у себе замкненість на самому собі, невразливість, низьку самооцінку, непередбачуваність та страх того, що зустріч із власним болем нас зруйнує.

Любов розширює; нав’язлива поведінка применшує.

Нав’язлива поведінка не залишає простору для любові – і саме тому, насправді, багато хто починає їсти: тому що тоді, як був простір для любові, люди навколо нас були нелюблячими. Метою нав’язливої поведінки є саме захист нас від болю, пов’язаного із любов’ю.

Geneen Roth. When Food is Love: Exploring the Relationship between Eating and Intimacy (Коли їжа є любов’ю: Дослідження зв’язку між харчовою поведінкою та близькістю. )