У мене у кабінеті біля вікна живе мініатюрна троянда. Вона здається мені прекрасною метафорою того, що таке для травмованої людини психотерапевтичне середовище. Ця троянда тричі майже загинула: один раз від павутинного кліща, навіть не знаю, де він взявся, другий раз від браку сонячного світла у кімнаті, де вона була тимчасово змушена жити, а потім її з’їли коти, геть з’їли за півгодини, що мене не було у кімнаті. І так, з одного боку у неї немає нічого, гола-голісінька, у неї є відмерлі гілочки, що їх я поки не наважуюся обрізати, і одна напіввідмерла, яка усе-таки змогла вигнати пагін. Але ж подивіться, яка красуня виросла – біля вікна, з достатньою кількістю поливу та добрив, кроплена від шкідників і захищена від котів.
