Міжнародний день боротьби із насильством над жінками та дітьми (25 листопада) не є самотнім явищем. Ним насправді розпочинаються «16 днів проти насильства», які тривають до 10 грудня, – міжнародний захід, ініційований Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 р., і впроваджуваний багатьма різними країнами, з Україною включно. Причому йдеться не тільки про насильство над жінками, а й над дітьми, домашнє насильство, торгівлю людьми тощо. Тому скажу ще кілька слів навздогін за попереднім постом.
Настільки небезпечним, наскільки воно є, насильство робить те, що у випадку домашнього насильства, домагань, переслідування йдеться не про поодинокі шкідливі для постраждалої людини дії; воно є ефективним механізмом встановлення влади над нею, її поведінкою, думками та почуттями через породження у ній страху, напруження та системного знищення її як творчої та функціональної особи. Фізичне насильство (а також зґвалтування) також призводить до втрати переживання тілесної цілісності.
Унаслідок насильства розвиваються ПТСР, психосоматичні хвороби, депресії, тривожні та панічні розлади (а відтак стаються панічні атаки), розлади харчової поведінки, безсоння; воно також призводить до зловживання алкоголем і наркотиками. У родинах, захоплених насильством, величезна кількість актів насильства – побої, зґвалтування, сварки – відбувається на очах дітей. Сьогодні уже є цілий корпус досліджень, який демонструє, що, по-перше, спостереження за насильством часто травмує дитину (як, власне, і дорослу людину) сильніше, аніж насильство, скоєне над нею. По-друге, у таких родинах підвищується ризик насильства над дітьми. А по-третє, порушується особистісний розвиток дитини.
Джудіт Герман у свої книзі «Травма та одужання. Наслідки насильства: від домашнього насильства до політичного терору» пише про наслідки насильства так:
«Повторювана травма у дорослому житті знищує уже сформовану структуру особистості, а повторювана травма у дитинстві формує та деформує особистість. Перед дитиною, яка потрапила у пастку насильницького середовища, стоять колосальні задачі адаптації. Вона має знайти шлях зберегти відчуття довіри до людей, яким не можна довіряти, безпеки у ситуації, яка є небезпечною, контроль у ситуації, яка є жахливо непередбачуваною, владу у ситуації безпорадності».