М. Стівенс. “Налякана до самовтрати”

Увага: у тексті тригери про насильство над дітьми та педофілію.

Цієї осені моя колекція автобіографій жінок про їхні, іноді здолані, психічні розлади поповнилася ще однією – книгою «Налякана до самовтрати. Моя подорож з насильства та божевілля до виживання та процвітання» Мішель Стівенс (Michelle Stevens. Scared Selfless. My Journey from Abuse and Madness to Surviving and Thriving). Довго чекала на неї у черзі у бібліотеці. Довго не могла почати її читати. А потім так само довго не могла щось про неї написати. І зараз, коли я сиджу, відкривши файл, мені хочеться утекти у комфорт свого життя.

Але от просто зараз розгортається скандал навколо фільму, зробленого сусідами про скопінського злочинця, який кілька років утримував двох дівчат практично на очах своєї родини, знущався з них і ґвалтував. І я вирішила, що мушу хоча б винести в український психотерапевтичний простір цю історію – хоча б назвати її, щоб дати хоч який (насправді – ще один! на щастя, робота у цьому напрямку в Україні поволі розгортається) поштовх називати подібні речі своїми іменами. Щоб насильство все частіше називалося насильством і щоб педофілію та зґвалтування підлітків було неможливо називати сексом, а людину, яке таке вчиняє, – просто людиною, яка схибила.

«Налякана до самовтрати» – це книжка про життя дитини, яка потрапила у руки садистичного педофіла. Про життя жінки із дисоціативним розладом тожсамості, спричиненим жахом, пережитим нею у дитячому та підлітковому віці. І про життя професіоналки, яка зуміла здолати наслідки пережитого і не тільки почати говорити про це, а й допомагати іншим.

Це книжка, про те, що роблять із дітьми педофіли, як руйнують їхню психіку та життя заради задоволення своїх збочених бажань. І ще про те, що робить із дітьми-дівчатами та жінками ставлення до них як до шматка м’яса, об які такі бажання можна задовольняти, – як заради цього їх позбавляють не просто дитинства, а особистості, навмисно та свідомо упосліджують та ламають, саджаючи у клітку, голою, на ланцюг та ґвалтуючи предметами, продаючи приятелям-педофілам, віддаючи на поталу натовпу п’яних молодиків заради грошей, роблячи 12-річній дитині аборт вішаком і не надаючи необхідної медичної допомоги.

Це книжка про те, наскільки суспільство сліпе до дітей. Наскільки воно не готове помічати явні ознаки насильства у родинах, розрізняти сексуальну та сексуалізовану поведінку та надавати допомогу дітям із такою поведінкою (а вона частіше властива саме дівчатам внаслідок специфіки ґендерної соціалізації), карати кривдників.

Читайте, любі друзі. Вам буде боляче від того, що ви читатимете. Але хай ніколи жоден із вас не сплутає помилку зі злочином.

Залишити коментар