Чи дійсно сама винна?

Завтра добігають кінця «16 днів проти насильства». На жаль, для суспільства часто завершення якоїсь події означає, що питання закрито – на ще один рік (провели подію – перейшли до наступної). Насправді ж, подібні заходи проводяться саме для того, щоб привернути увагу до певного суспільного явища не на одну мить, а для того, щоб його почали помічати щодня, а відтак – і щось робити із ним.
 
Питання насильства, у будь-якій його формі – над дітьми, жінками, старшими людьми, чоловіками, ґеями, лесбійками, транґендерними людьми (і цей перелік зовсім не вичерпний), і над людьми будь-якого рівня статків – мають залишатися у полі зору у будь-який час. У Сполучених штатах від насильства щохвилини страждає 20 людей. Щороку від насильства помирає близько 1.6 млн осіб, і воно є однією з основних причин смерті для людей віком від 15 до 44 років. Тому зараз хотілося би сказати ще хоча б кілька слів про насильство – над жінками.

Читати далі

трохи про насильство і психічні розлади

Міжнародний день боротьби із насильством над жінками та дітьми (25 листопада) не є самотнім явищем. Ним насправді розпочинаються «16 днів проти насильства», які тривають до 10 грудня, – міжнародний захід, ініційований Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 р., і впроваджуваний багатьма різними країнами, з Україною включно. Причому йдеться не тільки про насильство над жінками, а й над дітьми, домашнє насильство, торгівлю людьми тощо. Тому скажу ще кілька слів навздогін за попереднім постом.

Настільки небезпечним, наскільки воно є, насильство робить те, що у випадку домашнього насильства, домагань, переслідування йдеться не про поодинокі шкідливі для постраждалої людини дії; воно є ефективним механізмом встановлення влади над нею, її поведінкою, думками та почуттями через породження у ній страху, напруження та системного знищення її як творчої та функціональної особи. Фізичне насильство (а також зґвалтування) також призводить до втрати переживання тілесної цілісності.

Читати далі

до Міжнародного дня боротьби з насильством над жінками та дітьми

У моїй практиці майже кожна історія (за дуже поодинокими випадками) – це історія про насильство. Вербальне, фізичне, сексуальне, економічне. І по відношенню до моїх клієнток (а іноді й клієнтів), ї їхніх рідних. Кожен випадок сповнений болю, сліз, часто-густо невиплаканих і нерозділених, та страждання, що у дорослішому житті трансформуються на депресії, тривожні розлади та панічні атаки, психосоматичні розлади, безсоння, самоушкодження, зловживання наркотиками або алкоголем та формування інших залежностей.

Багатьом постраждалим складно функціонувати та жити щоденним життям. Під тиском насильства руйнується здатність дитини, жінки тестувати дійсність, втрачається спроможність вірити у майбутнє, довіряти людям, у тому числі й близьким. З’являється страх перед партнером, страх близькості. Стає неможливим підтримувати свою власну, окрему точку зору, тому що насильство ставить під сумнів абсолютно все: ніщо не є тим, чим здається. Насильство (зокрема, домашнє насильство) позбавляє людину контролю над своїм життям та відчуття безпеки, натомість формуючи відчуття слабкості, безпорадності, переживання ізольованості. Воно утверджує викривлене уявлення про стосунки, за якого «б’є значить любить» є не просто дійсністю, а незаперечною істиною та частиною психічного ландшафту людини. «Не б’є – не любить». «Навіть якщо це насильство, він робить це зі мною з любові та турботи».

Читати далі